мова автора (українська) просто карколомна.
вчиться писати українською, бо неможливо ж читати :(
=)
дякую за дякую
цікаво написали. дякую
Знайшла! Нарешті! Дякую!
Шукайте субтитри
Я теж знайшла, але без перекладу ( Нічого, буду й далі шукати:) Дуже Вам дякую:)
Чесно кажучи, не знаю. Але моя подруга без проблем знайшла в інтернеті.
Крістофа Оноре передивилась все. Залишилось лиш "Моя дівчина не хоче". Давно шукаю( Може хоч Ви підкажете,де можна скачати цей фільм (з перекладом)? Дякую;)
в Киеве уже закончились показы(
Так хочу сходити на «Засвідчена копія». Але шось не знайду де воно йде в Києві. чи вже пройшло? може хто підкаже..
Та скільки завгодно. Лені Ріфеншталь може скільки завгодно пропагувати нацизм, але через це її фильми не будуть менш геніальними.
Тут та ж фігня. Хіба що робота не геніальна, а просто дуже гарна.
Цей фільм - не що інше, як російська пропаганда інституту сімї. Окрім гарної картинки у фільмі, по суті, нічого не має.
Немає гіршого кіна ніж однозначне))
після вашої рецензії таки сіла дивитися.
неоднозначне якесь сприйняття у мене цього фільму. і неоднозначне сприйняття героїв. якщо спочатку негативним героєм для мене був Макс, то наприкінці стрічки він, на відміну від Кіри, хоча би був щирим і знав, чого хоче, а чого не хоче.
Коротше кажучи, фільм має право на існування. На деякі думки наштовхує.
Справді, хто, що хоче бачити - те й бачить. Для критика - це невід*ємний атрибут роботи - мати своє власне бачення. Вітаю, Вам це вдалося!
рецензія цікава з'явилося бажання навіть подивитись..
Розумію про що Ви. Бачив багато відгуків, які зводяться до порнографії. Хто що хоче бачити - те й бачить.
Вперше читаю позитивні відгуки про "Дітям до 16..." як переможця ОМКФ. Мабуть, цей фільм варто сприймати через особистісну призму почуттів і тоді він подіє і матиме такий ефект як на автора статті.
Вам немає різниці, мені є. Мені цікаво не тільки те, що заклав автор, а чому він заклав саме це та як це працює - тут без стилістики, жанровості та приналежності до певного худ.напрямку не обійтись.
Це називається багаторівневість. Я розумію про що Ви.
Та Ви шо? Серйозно? А з часом, грошима та мозком ямайкську літературу не можна вивести на світовий рівень? Чи ісландську? Чи турецьку, азербайджанську, білоруську, корейську, чилійську, монгольську? Про що мова?!...
Герман Гессе - геній) І яка в біса різниця до якого напряму він належить?) Як на мене, коли твір з родзинкою, він - читабельний, коли ж родзинка - духовного наповнення - читабельний елітою. Романи бувають двох-трьох...вимірні, це коли пересічний читач бачить у творі - лав сторі, а елітарний - глибинний сенс існування людства... Дивитись і бачити... Слухати і чути...
Українську літературу можна вивести на світову арену літераторів. Потрібен час, гроші й мозок!)
в такому разі я можу припустити, що людям просто цікаво читати саме про себе (ну, мовляв, кожен плаче про себе)
література-ринок-попит-пропози ція. отже людям про це просто не цікаво читати. ну або якщо глибше (з культурологічної точки зору): письменник є продуктом культури, і якщо він не пише про щось у своїх книжках, то і культурі (тобто соціуму) про це не цікаво читати...
у якомусь з інтерв*ю я чув про подружжя українських письменників-бухгалтерів, що пишуть у своїх детективах про бухгалтерію, при чому вдаються у подробиці дуже сильно. я цього не читав, але чомусь впевнений, що про деталі цієї професії мені не дуже цікаво було б читати.
мені цікаво читати хіба що про професію рекламщика, співака, актора, режисера... (непересічні професії, правда? отже, певною мірою маргінали) інші професії цікаві (особисто для мене) щоб бути більше ніж маленькою деталлю, якщо на них зав*язана частина сюжету і зроблено це добре, а це не так вже й легко.
Навпаки, справа не в маргіналах, а в надто широкому розповсюдженні масових персонажів, збудованих на числених спрощених стереотипах.
Доходить до того, що нині типаж "молодої людини" вибудовують як "тусовщика", персонажі такого типу часто існують тільки в атмосфері розваг, відпочинку, "п"янок" і т.і. Те, що такі люди ще ходять на роботу, літераторів не дуже цікавить - адже для правдивого опису трудової частини життя героя треба вникнути у багато дрібниць. Чимало суч. укр. письменників себе не сильно цим обтяжують.
І Вам дякую)
Власне те, про що Ви пишите це проблема того самого посту. Не знаю чому всі так не люблять це слово) Маргінали зараз більш популярні як герої. Мені це тільки що нагадало часи Сервантеса - про рицарів пишуть, але їх вже не існує. Ну або американський сінематограф середини ХХ сторіччя, який на десятиріччя (можу і помилятися) повернувся на ковбойщині. Тож не обов*язково це має бути буквальним(!) відображенням реальності (хоча з іншої сторони, мистецтво це таки відображення реальності).
Ну власне я це і написав, що постмодернізм не займає домінуючого місця у світовій літературі, хоча його вплив й важко осягнути повною мірою.
Дякую, цікава стаття.
Відмітив для себе таке: "Давайте поставимо собі питання: чи взагалі прагне цього українська література? Успіху, впливу, впізнаваності, слави, великих тиражів."
Так, справді, для літератури це все потрібне, але зовсім не прийнято говорити, що все це дістається їй не як привілей, а як винагорода - за відповідність певним суспільним очікуванням, потребам. В мене як звичайного читача (не критика) немає потреби прочитати саме (пост)модерністський твір, але в мене є незреалізована можливість прочитати інакше (не в повсякденному дискурсі) про себе і про мій світ. Укрсучліт натомість часто пропонує читати про персонажів, більш того, захоплюватися й перейматися ними, - хоча вони й близько не відповідні мені. Мова про експлуатацію письменниками різних стереотипів на тему "про це так круто можна написати"...
Думаю, між іншим, що думки про домінуючу роль постмодернізму в сучасному світовому мистецтві - це теж свого роду такий стереотип.
то не читайте